Вітаю усіх зі святом Водохрещення!!!

Сніг – це та ж вода…

І тому моя перша зимова фотосесія виглядає так…….

Так і знала, що треба було записати враження безспосередньо після фотосесії… – за три дні враження трохи стихли… ;)

Пропоную просто подивитись…

По всій Україні рушником накривали хліб на столі. Накривали ним і хлібну діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті. Коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник – як оберіг від лиха. Хлібом-сіллю й досі зустрічають гостей.

Рушник використовували у багатьох обрядах. Насамперед – у тих, що пов’язані зі шлюбом і проводами в потойбіччя.

Усі знають, що до весілля дівчина мусила вишивати рушники. Загалом, символами єднання на весіллі є рушник і хліб. Під час сватання дівчина (якщо була згодна вийти заміж) виносила для сватів рушники (так звані «плечові») на дерев”яному тарелі або на хлібі. Свати перев”язували ними один одного.

На заручинах відбувалася церемонія посаду – на столі клали хлібину, яку старший староста накривав рушник, на нього дівчина та хлопець покладали руки, і староста рушником їх перев”язував. Далі відбувалося благословення: молоді ставали навколішки на рушник перед батьками (яки сиділи на лаві), й батьки тричі благословляли їх хлібом-сіллю.

На дівич-вечорі старша дружка садовила поряд молодого та молоду, накривала їх рушником і посипала житом. У день весілля молода була підперезана рушником (найчастіше тканим кролевецьким). Такий рушник жінка зберігала впродовж усього свого життя.

На рушник ставали молоді в церкві під час вінчання. По вінчанні їм підносили хліб, знову ж таки на рушнику. До хати молодого брат заводив молоду, тримаючись разом із нею за рушник. Коли вже ділили коровай, мати подавала хустку й очіпок для покривання молодої – на рушнику.

Довгими зимовими вечорами при сяйві свічок дівчата вишивали рушники з мріями про щасливе подружнє життя, з побажаннями миру, добра, достатку та злагоди. На таких вечорницях зазвичай були присутні й хлопці, які жартами відволікали від роботи. Але думки та почуття, що дівчина заносила у рушник за допомогою нитки та голки зазвичай мали бути життєрадісними та яскравими.

Для весілля потрібно було виготовити щонайменше 20 рушників. І лише один, той, на якому батьки благословляли молодих, потрібно було вишивати вдома, у родині. Цей рушник не дозволялося бачити нікому, окрім рідні, щоб лихе око не зурочило майбутній шлюб. Рушник, на якому благословляли молодих, і під час весілля мали бачити лише наречені та батьки. Після обряду рушник згортався та ховався «подалі від чужих очей». Показувати такий рушник можна було лише після смерті подружжя.

Коли я приїхала до Києва, перші кілька місяців для мене були дуже нелегкими… у різних аспектах…

У Полтаві воду можна було запросто пити з-під крану – показник вмісту хлору та інших речовин один з найнижчих в Україні (це якщо брати до уваги воду, якою забезпечують житлові будинки). У Києві тривалий час вживати рідину, окрім чаю, супу та борщу, могла лише пляшкову воду.

..для мене було здивуванням дізнатись: суп інакше зветься  «зупа»…

Мартуся, Оля, скучила за ВАМИ та Уніжем, тому й згадала…

Величезний привіт!!! За кілька тижнів побачимось! ;)

Вже пізніше стала користуватися фільтром для очистки води, та все ж одним з кращих варіантів питної пляшкової давно вважаю «Моршинську». Мені здається, що вже багато хто бачив фільм «Вода», принаймні, чули про нього. Щоразу у фільмі знаходжу щось нове та корисне…

Я вірю в те, що вода може передавати інформацію. Неодноразово переконувалась. :)

У одній з книжок, яка мені дуже подобається, автори постаралися на славу, є про ставлення українців до води та її значення, вірування та знання. Рекомендую почитати. :)

Образ води у фольклорі надзвичайно багатогранний. Життя і здоров’я, очищення й кохання – ось основні грані цього символу. Водою, як і вогнем, очищають від бруду – і тілесного, і душеного. Використовують воду й на благо людині (для ліків, виливання переляку), й на зло, щоб передати закляття і хвороби). Вода також виступає посередником між світом живих і потойбіччям, засобом для розкриття майбутнього.

У казках часто зустрічаємо згадки про живу й мертву воду. Тала вода, чиста, джерельна – жива. Нею очищуються, п’ючи її чи купаючись у ній, набираються здоров’я. Очевидно до цього ряду можна віднести й цілющу росу. Стояча вода у трясовинах, болотах, – мертва. Вода в цьому випадку є символічним синонімом хаосу, протилежності білому світові.

Сльози – також очищують. До того ж, як і вода, вони є посередниками між світами: щиро плачучи, людина ніби підноситься до небес. Вважається, що не можна дуже побиватись і плакати за померлим, бо сльози можуть якщо й не оживити, то потривожити його.

Напоїти коня в народних піснях – все одно, що напитися хлопцеві: тобто подарувати своє кохання.

У фольклорних символічних текстах для того, щоб молода пара могла побратися, хлопцеві та дівчині потрібно переправитися одне до одного через річку.

В уявленнях давніх людей вода поєднувалася з іншими рідинами: молоком, кров’ю. Казали, що вода – то кров землі. Водночас: «Людська кров – не водиця, проливати не годиться». У замовляннях, щоб спинити кров, намагалися словом змусити стати воду.

Символічні зображення води – це прямі чи хвилясті лінії, або ж так званий «безконечник». Часто зустрічаємо символічні позначення на посуді. У вишивці (виділю окрему статтю) зигзагоподібні орнаментальні зображення внизу рушників, хвилясті візерунки на подолках сорочок також позначають воду.

Більше інформації у цьому джерелі –

О.Таланчук «100 найвідоміших образів української міфології». – К.: ТОВ «Автограф», ТОВ «Книжковий дім «Орфей», 2006. – 460с.

Кажи близьким, що любиш! Є час.

Дякую, що Ти є! Бережи себе!

Полтавська галушка

Продовжу розповідь про побачене вдома…:)

Вже давно відомо, що в Полтаві встановлений пам’ятник Полтавській галушці. Я пригадую, що в момент його встановлення було багато різних розмов – кому ідея подобалась, дехто вважав символ дещо незграбним…

Це інформація про свято галушки, створення пам’ятника та обіцянку мера (за посиланням)

Будь-який житель України на прізвище Галушко може безкоштовно поїсти в будь-якому ресторані або кафе Полтави, пообіцяв мер Полтави Андрій Матковський під час свята української галушки в місті.
“Кризу потрібно зустрічати гарним апетитом, а проводжати – з Полтавськими галушками”, – вважає мер.

Впродовж вихідних у Полтаві можна було поласувати традиційною українською їжею – галушками з мясом, сиром, сметаною, печінкою, картоплею зі шкварками, з різними спеціями, передає УНІАН.
На святі гостей розважали костюмовані герої, а всі охочі фотографувалися з переодягнутими персонажами часів Полтавської битви. Творчі колективи міського Будинку культури і Малої академії мистецтв презентували концертну програму, конкурси і розваги.
На організацію цього свята з бюджету не виділяли коштів – все за рахунок спонсорів.
Галушка є офіційним символом Полтави, а памятний знак галушці офіційно внесено до символіки міста. Таке рішення 11 грудня 2008 року ухвалили депутати міськради.
1 квітня 2006 року в Полтаві було відкрито памятник галушці. Він розташований біля музею Івана Котляревського. Памятник є великою глибокою тарілкою з 12-ма галушками і ложкою.
У Полтаві щорічно проходять свята галушки, а також виставки “Історія полтавської галушки”.
У травні 2008 року 19-річний студент-третьокурсник Геннадій Чіпко встановив рекорд Гіннесу за швидкістю поїдання галушок – він зїв порцію з 12 галушок за 52,3 секунд.

Перейти на статтю можна за зсилкою

Про полтавські галушки чутно багато. :)

До чого це…

Гуляючи містом я натрапила на книгу старовинних українських рецептів, перевиданням з 1913 року. :) Насмішили різні позначки та кільсні виміри речовини… (Взяти дріжджів на 5 коп. , наприклад)

Звідти ця інформація. Вибачте, книжку залишила вдома. Автора та всі реквізити точно напишу трохи пізніше…

Галушки – типова для української кухні страва. Прісне тісто, замішане на воді чи сироватці з яйцем, розкачували качалкою, щоб товщина коржа була 1-1,5 см. Різали тісто смугами шириною 2-3 см, потім відщипували від кожної невеликі шматочки й кидали в підсолений окріп (чи кип’яче молоко, м’ясну або овочеву юшку). Ще були «щипані» або «рвані» галушки. Часом від тіста шматочки не відривали, а відрізали ножем – «різані» галушки. Це вже була певною мірою перехідна форма до іншої страви – локшини. Тісто для галушок готували з різного борошна: найчастіше пшеничного або пшенично-гречаного. Варені у воді галушки відціджували й заправляли засмажкою з цибулі на олії чи салі. Варені на молоці або у юшці галушки їли разом з рідиною. Галушки з гречаного борошна дещо відрізнялися способом виготовлення. Гречану муку розколочували водою з яйцем до густини сметани, потім, попередньо змочивши у воді ложку, брали тісто й обережно опускали у окріп. Коли тісто спливало, галушки обережно виймали лозяним друшляком.

Галушки готували майже щодня, здебільшого на вечерю. Ця страва була дуже легкою у виконанні, надзвичайно поживною і дуже смакувала селянам, особливо після важкої й виснажливої праці у посівну, косовицю або жнива. Говорили: «Галушки та лемішка, а хлібу перемішка».

Галушки (чи локшину) готували й на поминки. Іван Котляревський у описі поминок, які справляв Еней з Троянською громадою, перелічує:

«П’ять казанів стояло юшки,

А в чотирьох були галушки,

Борщу трохи було не з шість;

Баранів тьма варених,

Курей, гусей, качок печених,

Досита щоб було всім їсть».

У З.Клиновецької подається рецепт галушок із заварюваного тіста.

Галушки – широко розповсюджена й сучасна страва, що стала поряд із борщем символом-ознакою української національної кухні.

Скатертина полтавської майстрині. Продано.

Зверни увагу на зворотній бік

Для прикладу, це робота рук вишивальниці-полтавчанки – двометрова скатертина, вишита хрестиком, з кольоровими яскравими квітами. Робота колосальна – як мені сказали – два роки пішло… Малюнок-візерунок скатертини більше художній, ніж з елементами народної вишивки, проте кольори беруть своє – червоне з зеленим, як на мене, дуже вдале та гармонійне творіння природи… (про емоції, які таке поєднання кольорів викликає при створенні костюму, розкажу окремо: мені здається, цікава інформація!)
Вартість скатертини відповідна – придбали гості з Канади…

Згадалося, що багато хто з моїх знайомих вражено зітхає біля таких творів мистецтва: «Я так не вмію», «У мене терпіння не вистачає», «Це складно», «Красиво, але ж скільки часу треба?!»…
Усі такі слова – це відмовки. ;) Вишивати просто і, що найцікавіше, – затягує… ;) У мене особисто бувають такі моменти, коли відірватися несила… вже глибока ніч за вікном, а все обіцяєш собі: «Ну ось ще цю квіточку,.. ну ось ще цей візерунок…» А чи знаєш, що вишивка лікує? Звичайно, краще профілактика! ;) Але якщо вже зроблено хибний крок, мені відомо, як це виправити…;) Вишивка лікує! …і тіло, і душу…)))
А про значення таких робіт знаєш? Як оберігають, коли та для чого використовуються?
Наразі пару фотографій, а згодом розкажу детальніше, те, що знаю сама… Сподіваюсь, стане у нагоді!!! І мені приємно – дитяча мрія почне здійснюватись…)))…

тепер і Ти знаєш, чому люблю вишивку хрестиком

Моя однокласниця та подруга стала мамою. Танюшка, твій син – це диво! :) Так приємно бачити ВАШІ посмішки! :) Я пам»ятаю, а чи пригадуєш ти, як ми в школі намагалися передбачити, як складеться доля кожного з компанії наших друзів… поки не твої, а мої прогнози здійснюються… ;) Вітаю! :) Нехай Артем здоровий та щасливий росте, на радість батькам та рідним! (фоти ВАМ запишу окремо)

Здивували та вразили зустрічі… всі… а особливо одна… зустріч…

Час минув. Чи… минуло. З 4асом.))

Біля Білої Альтанки фотографуються (на пам’ять… чи долю прогнозують?..;) )

З голубами, змією та байком. Цікавий підбір.))) Символічно: пара голубів – кохання, змія – цікавість чи, можливо, бажання…побороти страх… (раніше дивувало, чому на емблемі медицини – змія, тепер знаю, що отрута від ліків відрізняється лише кількістю речовини), а байк – свобода. ))) …я визначилась. ;) А яким би став Твій вибір?! ;)

…кілька кадрів:

в небо!

і не страшно дівчинці?..

Разом!

Далі буде… ;)

Назвала свій блог «Вітання з Полтави!», а про рідне місто пишу лише тепер… Обіцяю виправлятись! ;)

сила землі

У Полтаві минули мої дитячі та шкільні роки.

Був у моєму житті один залік, коли на питання викладача університету, чи не з Києвая , відповіла «Я – полтавчанка», а він, подивившись на чорно-біле фото у заліковці, а потім знову на мене, сказав «Київ Вас змінив». Тепер я знаю це точно.

Звичайно, Полтава – особливе місто!!! ;) … бо… ЦЕ – моє, рідне.))) Невеликі вулички, невисокі будинки, непоспіх людей, розміреність та впорядкованість буденності, без шаленого ритму, без різких рухів, без галасу, у спокої…

У Полтаві з’являються найкращі ідеї, які легше втілювати у життя у моєму рідному містечку … в першу чергу, і це головне, тому, що у Полтаві встигаєш на порядок більше! Ніби доба подовжується, а твої сили та енергія збільшуються з кожною новою годиною. Дім все ж таки…;)

Я дуже хочу, щоб у нашій країні кожна людина мала можливість жити та працювати у місті свого народження, не шукаючи щастя у всіх куточках України, (тут у сенсі «всіх куточків» фактично треба розуміти Київ-столицю, «місто з найвищим рівнем життя, місто з найбільшою середньою зарплатнею» – (с) тощо), і отримувати те, на що заслуговує… вдома ж і стіни допомагають… :)

Дім – це там, де на тебе чекають.:) За сім років розуміння сили цих слів стало міцніше. :)

Цього разу на відзначення дня 300-річчя Полтавської битви я трохи перебільшила свої можливості… я ж вважала, що поїду з кількамільйонного Києва у тихе, затишне місце, і відпочину від натовпу… :) Та не так сталося,… ;) Сказано, що чекали приїзду 20 тис гостей з різних міст, місць та країн…

де були, що бачили та чули

А у мене така думка, що кількість присутніх 27 червня у Полтаві та околицях досягла мільйону (для інформації живуть у Полтаві 315 тис. мешканців)!

Написати всі враження від побаченого за один раз не зможу …та й не хочу…;) – занадто вони різнопланові… ;)

Далі буде! ;)

Слідкуй за новеньким!!! ;)

]]> http://vitannya17.intwayblog.net/2009/07/02/z-chogo-pochati-privit-druzhe/feed/ 0 http://vitannya17.intwayblog.net/2009/06/23/eh-chudova-nagoda-vidvidati-poltavu/ http://vitannya17.intwayblog.net/2009/06/23/eh-chudova-nagoda-vidvidati-poltavu/#comments Mon, 22 Jun 2009 22:41:07 +0000 Тетяна http://vitannya17.intwayblog.net/?p=281 У Києві є музей гетьманства. Він знаходиться за адресою вул.. Спаська, 16б (за моїми даними номери телефонів (044) 462-52-90, 425-55-49, режим роботи 10.00-17.00).

Це єдиний музей такого плану в Україні, тобто музей, де зібрана інформація про гетьманів нашої рідної землі. Можна розповідати історію створення цього закладу, та, впевнена, буде краще, коли відвідаєш його особисто. :)

Багато різного вразило мене в той день – досі перед очима список усіх гетьманів у хронологічному порядку їх часу їх влади. Звісно, не залишили байдужою речі та історії з життя відомих людей.

Зараз хочу закцентувати увагу на житті та діяннях Івана Мазепи, за кілька днів до відзначення дня трьохсотріччя Полтавської Битви, де ця особа зіграла неабияку роль.

В історії України неможливо, мабуть, знайти постать, навколо якої точилися б такі гострі суперечки, основані переважно на протилежних точках зору.

У сучасній Україні невідома навіть справжня зовнішність гетьмана, адже його обличчя на купюрі в 10 гривень – лише плід творчої фантазії художника. Річ у тому, що царизм вперто та скрупульозно знищував прижиттєві зображення І. Мазепи. Відоме більшості його обличчя – це насправді портрет польського єврея, орендаря Мазепи, роботи французького художника Ж.-П. Норблена.

У часи Радянського Союзу історія подавалася таким чином, де  Мазепа –  зрадник.

Хибно і однобоко сприймалась його діяльність у Росії. Щоб зрозуміти, чому так довго не приходила до суспільства правда про гетьмана України (Малоросії) І.Мазепу можна навести слова О.Пушкіна: «Однако ж какой отвратительный предмет! Ни одного доброго, благородного чувства! Ни одной утешительной черты! Соблазн, вражда, измена, лукавство, малодушне, свирепость!» Добре, що зараз можу сама аналізувати події та історичну цінність І.С.Мазепи. Аби цитата потрапила мені на очі під час шкільного вивчення історії козацтва, я б повірила Пушкіну – поеми та вірші свого часу викликали безвідмовну довіру до поета, довіру, як до генія…

23 листопада 1708р. у Глухові, І.Мазепі проголосили анафему (прокляття, невідомий раніше в Україні обряд), ніби словесні прокляття людей – це вже кара небесна…

До офіційної частини проголошеної анафеми, митрополит С.Яворським додав свої слова – наскільки колоритні, можеш переконатися – «Кто же такой Мазепа? Хитрый и ядовитый змей, лис, черт, Иуда, лицемер и новый Каин. Это бешеный волк в шкуре нежного ягненка. Нежный на словах, но жестокий в деяниях».

Але досить об’єктивно оцінив дії І.Мазепи фельдмаршал О.Меншиков: «…коли він це вчинив, то не для своєї особи, а й заради всієї України».

А це посилання на один з поглядів на цю історичну постать, вельми вдячна! :)

У музеї гетьманства тривалий час розглядала листок паперу, де перераховувалось кількість вкладених грошей І.Мазепою на розбудову української культури.

Він витрачав величезні кошти на будівництво та реконструкцію храмів, монастирів, закупівлю книг для власної бібліотеки, матеріальну допомогу Києво-Могилянському Колегіуму. Тільки у Києві за 16 років завдяки його пожертвам було збудовано та капітально відремонтовано 12 церков, у 1690-1696 рр. відреставровано храм Святої Софії, який їз кінця XVI стояв без даху й руйнувався.

Радує те, що нарешті дочекались того часу, коли історичні події подаються не лише так, як вигідно радянському режиму, а відкриваються усі факти з різних сторін. І тут вже вибір кожного, кому вірити, до якої думки приєднуватись.

Запрошую Тебе на день святкування 300-річчя Полтавської Битви, яке відбудеться вже на цих вихідних, 27 – 28 червня!!! :)

Приїжджай!!! Святкування планується грандіозне… :) Буде цікаво! ;) … і я компанію збираю… ;)

Не кожен може гармонійно та суттєво викласти суть питання-проблеми-події… Для цього треба мати хист та вчитися не один рік… )))

Сьогодні особливий день у моїх друзів-журналістів.

Наталя, Катруся, Оля та Катя, поздоровляю ВАС з професійним святом!

Дівчата, бажаю ВАМ легкого пера, цікавих ідей, несподіваних історій, вдалих проектів, вдячних читачів та глядачів!!! :)

Дуже сподобалась одна з останніх статтей Катрусі, чітко та змістовно. :)

http://katrusia-miki.livejournal.com/5160.html

Молодчинка! :)))

Обов”язково почитай! :) Сказано супер!  … є над чим замислитись… ;)